7 березня. Київ, Поділ. Назар звертається до чергової охоронниці на прохідній одного з корпусів Училища водного транспорту:
— А знаєте… Он та кутова будівля, ваш головний корпус, є у фільмі “Без году неделя”. Бачили такий фільм?
Охоронниця замислюється. Здається, не бачила.
— Там є такий кадр, коли Настя Філімонова випускається з училища і стоїть там у дворі. Це така світла сцена, у героїні багато сподівань, вона на відмінно закінчила училище і хоче стати капітаном річкового корабля. Вже потім вона з’ясовує, як важко для жінки робити кар’єру на флоті. Доводиться пробиватись, дуже важко працювати, щоб завоювати повагу і стати помічником капітана. Але зараз вона стоїть у дворі свого училища, а всі труднощі ще попереду.
Охоронниця посміхається. Здається, її тішить, що Назар знає такі деталі про місце, де вона працює. У відповідь вона розповідає нам про теперішнє хазяйство училища. Де які корпуси, де бібліотека, де вчаться, де здають в оренду. Показує кілька місць, які б мали нас зацікавити. На перилах сушиться червоний килим зі східними візерунками. Назар наближається, щоб сфотографуватись на його фоні. Виходить стривожений чоловік. Це його авто стоїть тут у дворі і він хвилюється за нього. Але нас цікавить тільки килим. Килим теж його, але він дозволяє Назару зніматись на його фоні.
Назар Беницький будує землянку на березі ріки Чорторий і працює вуличним музикантом на подільських вулицях. Початок його історії читайте в першому номері журналу “Нога”.
// Філіп Оленик